Станіслава Романова

Мрія кожного українця, щоб не було війни. Мрія кожної розумної людини, щоб вона закінчилася справедливо. 
Людство так довго прагнуло цивілізованого спілкування між собою, створюючи правила та межі для безпечного існування кожного, але не зрозуміло головного – має бути міра покарання за їх порушення. Особливо за такі глобальні злочини, як введення військ в Україну та вбивство людей. 
Є жертва, і є агресор. І агресор має понести покарання, пропорційне злочину! Якщо цього не станеться, це розв'яже руки іншим – бо вони побачать, що вбивця виходить переможцем. 
У цій війні все очевидно – не потрібно аналізувати чи шукати подвійних смислів. Люди гинуть. 
І не лише ті, хто захищає свої домівки, а й ті, хто перебуває вдома. 
Чи це нормально для 21 століття? 
Чи це той напрямок, у якому має розвиватися людство — де процвітають методи завоювання, а право сильного вирішує, хто має жити, а хто має померти? 
Мені боляче в цій ситуації усвідомлювати, як життя окремої людини втрачає свою цінність і може закінчитися через чужі амбіції. 
Чи це те, до чого має прийти людство? 
У завойовницьких війнах Середньовіччя? 
У претензіях на суверенні території? 
У пролитті крові на чужій землі? 
Для мене, як для людини — маленької для вас, але великої для себе — не залишається нічого, крім як говорити про це. 
Я хочу жити. Я хочу, щоб жили інші. І щоб цінність кожного життя була піднята до найвищого стандарту. 
Подивіться, що приносить війна! 
Ви хочете радіти тому, що бачите? 
Ви думаєте, що в цьому є майбутнє? 
Для мене — ні...